Рослинність Запорізького краю

Рослинність 

Запорізького краю

Вступ

   Степова зона займає 40% усієї площі України і простягається з південного заходу на північний схід майже на 1100 км, а з півночі на південь – від 80 – 120 км на південному заході, до 500 км у центральній частині, та до 359 – 400 км на північному сході. У степову зону входять частково або повністю території 11 областей: Одеської, Миколаївської, Херсонської, Кримської, Запорізької, Дніпропетровської, Кіровоградської, Полтавської, Харківської, Донецької, та Ворошиловградської. Тут випадає 300 -  500 мм опадів на рік. Часті посухи, суховії, особливо у східній частині. Тому широко використовується меліорація. Ліси займають близько 5% від загальної площі, переважно це полезахисні насадження. Розораність земель – 80%. Вирощують тут переважно озиму пшеницю, кукурудзу, соняшники, овочі, баштанні культури, фрукти і виноград.

  

Основна частина

РОСЛИННІСТЬ ЗАПОРІЗЬКОГО КРАЮ

   На південь від лісостепу до Чорного й Азовського морів розкинулася безлісна територія – степова зона України.

   Поверхня степів рівнинна, з горбами, ярами й балками.

   Територія Запорізької області розташована у степовій зоні.

Для неї характерне безлісся. Однак, є місця на рівнині, де існує натуральна лісна та кущова рослинність. Це плавневі ліси в долинах рік Дніпра і Конки, Дубовий Гай, Великі Кучугури, о-в Хортиця, байрачні ліси в Приазов’ї від Приморська до Бердянська в балках та ярах.

   В кінці 19 століття виникли ліси, посаджені рукою людини: Старобердянський, Радивонівський, Алтагирський.

   З 1936 року на землі Запоріжжя для боротьби з вітрами – суховіями та засухою створені зелені зони – полезахисні лісні

смуги. Вони пом’якшують задушливість клімату і сприяють підвищенню врожайності сільськогосподарських культур.

   Але всюди, куди не глянь, головна роль в рослинному покрові належить траві. В минулому територія області представляла безкраї простори степів з розкішною трав’̉я- нистою рослинністю.

   „Вся поверхня землі представляє собою зелено – золотий океан, по якому бризнули мільйони різних квітів! Степи, які ви гарні!” так писав про степи Запоріжжя М. В. Гоголь у повісті „Тарас Бульба”. Зараз степи розпахані, тільки в незручних для пахоти місцях збереглися невеликі ділянки цілинного степу, різнотравно – типчаково – ковильного на півночі, типчаково – ковильного та полинно – злакового на півдні.

   Коли весняне сонечко краще нагріє землю, починають зеленіти злаки, зацвітає бузковими квіточками сон – трава. Дещо пізніше серед високих злаків розпускає свої ніжні білі бутони анемон, зацвітає горицвіт жовтими квітками, палають вогнем тюльпани. У кінці травня степ знову змінює своє вбрання. На ньому з’являються блакитні незабудки, білі ромашки, червоні голівки конюшини. А у червні, як біле волосся, вітер колихає ковилу. З весни й до середини літа, коли цвіте більше всього рослин, степ нагадує різнокольоровий килим.

   В кінці літа рослини вигорають від спеки, буріють, з них осипається насіння. Безбарвним стає степ. Вітер котить величезні кулі з рослин. Це – перекоти – поле.

   Усі рослини степу можна об’єднати у три групи.

1. Степові злаки – ковила, типчак, тонконіг, костер, м’ятлик.

2.Степове різнотрав’я – шавлія, лапчатка, підмаренник, синьоголовник, коров’як, синяк, воловник, полин, простріл, вероніка, горицвіт, півонія, тюльпан, ромашка, чистяк, перекоти – поле, волошка, чебрець та ін.

3. Степовий кущ – бобівник (степовий мигдаль), карагача кущова(дереза), терен, шипшина.

   З деревинних рослин в степовій смузі плавневих та байрачних лісів ростуть верба, тополя, в’яз, дуб, ясен, липа, клен, глід.

   Нині природна рослинність в області займає не більше 3 – 4% усієї території.

   Серед диких рослин є багато корисних: типчак, тонконіг, костер, пирій – цінні кормові; ромашка аптечна, шипшина, шавлія, подорожник, полин, глід – лікарські; рогоза, верболіз, куга, морська трава – ефіромасляні та сировина для виробництва предметів широкого вжитку.

   Практично вся територія області розпахана, і природна рослинність замінена культурною.

Погляньте, діти, навкруги

Яка земля чудова!

Моря, і гори, і луги,

Ліси, гаї, діброви.

Ми всі живем на цій землі,

Радієм кожній миті.

І нам усім із вишини

Яскраве сонце світить.

Дослідження

   Під час виконання роботи була поставлена мета дослідити рослинність свого селища: яких рослин стає все менше, чи    може з’являються нові рослини.

   Ось мої спостереження.

   Останні три роки, спостерігаючи за рослинністю свого селища, я помітила, що луки біля Дмитрівки вже майже повністю вкриті рослиною, яку в народі називають „буркуном”. На мій погляд це сталося за таких умов, що грунт на луках останнім часом вологий через велику (для степової зони) кількість опадів протягом року. Таким чином  насіння, принесене вітром, добре приживається, тому що для нього є всі умови для життя і подальшого розмноження.

   За Якимівкою, біля залізниці, можна зустріти таку рослину як ковилу. Раніше її можна було побачити лише у заповідній зоні „Асканія – Нова” що на Херсонщині та у Червоній книзі Ураїни.

Висновок

   Аналізуючи дані, отримані під час моїх спостережень, можна зробити висновок.

   Завдяки заповідникам, заказникам, лісництвам на території мого краю поступово починають з’являтися рослини які буяли в минулих століттях. А внаслідок зміни кліматичних умов (вологості клімату), на території селища з’являються і розповсюджуються у великій кількості бур’яни.

Література

1. Довідник. „Природознавство в цифрах і фактах”. Тернопіль 1998.

2. Дитяча енциклопедія. „Таємниці природи”. Москва. „Махаон” 2005.

3. „Я і Україна” 4 клас. Т. М. Байбара, Н. М. Бібік. Київ „Форум” 2004.

4. Шкільний визначник рослин. Ю. Я. Єлін, Л. Г. Оляницька, С. І. Івченко. Київ „Радянська школа” 1988.

5. Деревья и кустарники лесов, парков, садов и полезащитных лесонасаждений европейской части СССР – определитель. Ю. В. Рычин. Москва УЧПЕДГИЗ 1950.